Хто платить за переробку текстилю? Що таке розширена відповідальність виробника (EPR)
Переробка текстилю залежить не лише від технологій переробки. Системи збору, сортувальні центри, транспорт і спеціалізовані підприємства з переробки — усе це ланки одного ланцюга. Але жодна з цих складових інфраструктури не може існувати без інвестицій. Тому виникає очевидне питання — хто має за все це платити?
Протягом десятиліть відповідь була простою: більшу частину витрат на збір та управління текстильними відходами покривали муніципалітети й платники податків. Виробники випускали та продавали одяг, споживачі його купували, а після завершення терміну використання продукції відповідальність значною мірою переходила до державного сектору. У міру зростання обсягів текстильних відходів підтримувати таку модель ставало дедалі складніше.
Відповідь Європи — розширена відповідальність виробника, або EPR (Extended Producer Responsibility). Незважаючи на назву, EPR — це не просто ще один екологічний податок. Її мета — зберігати цінність матеріалів, створюючи стабільне джерело фінансування для систем, які дозволяють текстилю залишатися в обігу. Замість того щоб сприймати відходи як проблему когось іншого, виробники фінансово беруть участь в управлінні продукцією, яку вони виводять на ринок.
Але куди насправді спрямовуються ці кошти?
У більшості європейських країн виробники перераховують свої внески організаціям з розширеної відповідальності виробника (PRO). Ці організації управляють отриманими коштами та спрямовують їх на різні етапи ланцюга створення вартості текстилю. Залежно від національної моделі реалізації EPR-внески можуть підтримувати системи роздільного збору, сортувальні центри, підготовку до повторного використання, інфраструктуру переробки, дослідження та інновації, інформаційні кампанії для споживачів, а також системи звітності, необхідні для виконання європейських вимог. Таким чином, кошти мають не просто надходити до державного бюджету, а зміцнювати інфраструктуру, необхідну для розвитку економіки замкненого циклу.
Одним із найбільш інноваційних елементів нових систем EPR є екологічна модуляція внесків (екомодуляція). Замість того щоб встановлювати однаковий внесок для кожного продукту, його розмір може залежати від того, наскільки легко цей продукт переробити. За просту бавовняну футболку, виготовлену з одного типу волокна, внесок може бути нижчим, ніж за одяг, у якому поєднуються поліестер, еластан, металеві нитки, декоративні покриття, паєтки та пластикові елементи. Іншими словами, більш продуманий дизайн продукту може безпосередньо знижувати витрати на його поводження після завершення терміну використання. Вперше можливість переробки стає не лише екологічною метою, а й економічним стимулом.
Подібний підхід уже успішно застосовується в інших секторах. Депозитні системи для упаковки напоїв працюють за схожим принципом: виробники допомагають фінансувати інфраструктуру збору, що дозволяє повертати якісні матеріали у великих обсягах. EPR для текстилю прагне досягти аналогічних змін — створити стабільне джерело фінансування для збору, сортування, повторного використання та переробки, не покладаючись виключно на державні бюджети.
Можливо, головна можливість, яку створює EPR, полягає в стимулюванні інвестицій на всіх етапах ланцюга. Нові сортувальні центри та обладнання, технології переробки, цифрові рішення для відстеження матеріалів, логістичні мережі та ринки для перероблених волокон стають частиною однієї економічної системи. Переробка більше не розглядається виключно як управління відходами — вона стає джерелом цінних вторинних матеріалів, які можуть залишатися в обігу значно довше.
У РМП Бiоенергiя ми вважаємо, що добре розроблені системи EPR допомагають перетворювати відходи на ресурс, створювати фінансові умови для інновацій і стимулювати співпрацю між усіма учасниками ланцюга. Для бізнесу йдеться не лише про підготовку до нових вимог — це можливість побачити нові перспективи, які виникають, коли матеріали від початку проєктуються так, щоб зберігати свою цінність ще довго після першого використання.
